Закон украини про скорочення 26.08.2018 – Категория: Таможенное право

Закон України «Про зайнятість населення»

Державні заходи сприяння зайнятості та підвищення рівня

працевлаштування випускників ВНЗ

Закон України «Про зайнятість населення» [3] (стаття 1) розтлумачує наступні поняття:

Молодий працівник – це громадянин України віком до 35 років, випускник професійно-технічного або вищого навчального закладу, який у шестимісячний строк після закінчення навчання працевлаштувався самостійно або за направленням навчального закладу чи територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та продовжує працювати упродовж трьох років за кваліфікацією, яку він набув під час навчання, в тому числі незалежно від місця першого працевлаштування.

^ робоче місце, яке створене у зв’язку зі створенням нового суб’єкта господарювання (крім того, що створений шляхом припинення) або збільшенням штатної чисельності працівників за умови відсутності скорочення (зменшення) середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців, а також створене шляхом модернізації або зміни технології виробництва, що потребують нових знань, навичок та вмінь працівника.

У Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» [6] визначено:

^ місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також після звільнення від строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби.

У сфері забезпечення зайнятості студентів і випускників ВНЗ Закон України «Про зайнятість населення» [3] передбачає:

1.Надання пільг і встановлення обов’язків для роботодавців у випадках:

При прийомі на нове робоче місце випускника на термін не менше 2-х років роботодавцю щомісячно упродовж року з дня їх працевлаштування компенсуються витрати на виплату єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який зараз складає 36–49% від посадового окладу. При достроковому звільненні молодого працівника роботодавець зобов’язаний сплатити соцвнесок за весь відпрацьований ним період. Ця пільга і на таких самих умовах поширюється на роботодавців – суб’єктів малого підприємництва, які створюють нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності;

Роботодавцю, який упродовж 12 календарних місяців створював нові робочі місця та виплачував заробітну плату не нижче 3-х мінімальних, наступного року за умови збереження рівня таких зарплат матиме право на зменшення єдиного соціального внеску на 50% за кожного працевлаштованого на таке робоче місце.У разі зменшення штатної чисельності працівників та фонду оплати праці роботодавець втрачає право на таку компенсацію;

Роботодавцям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота (частка обов’язково найманих працівників) у розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік для людей, які є недостатньо спроможними на ринку праці (випускники ВНЗ без досвіду роботи, мати або батько, які поодинці виховують дітей, люди, яким залишилося менше 10 років до пенсії за віком, та деякі інші категорії громадян, крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку). Роботодавцю, який візьме таких людей на нове робоче місце терміном на 2 роки за направленням центру зайнятості, щомісяця компенсуватимуть витрати в розмірі єдиного страхового внеску. Якщо підприємство не виконає квоту з прийому на роботу таких осіб, його оштрафують на дві мінімальні зарплати за кожного зазначеного працівника;

2.Надання пільг молодому працівнику, який працює в сільській місцевості. При укладанні контракту на термін не менше 3-х років на роботу в селі або селищі молодому працівнику надається житло на термін його роботи та одноразова адресна допомога у кратному розмірі мінімальної заробітної плати. Якщо молодий працівник пропрацював в такому населеному пункті не менше 10 років, житло передається йому у власність (житло та допомога надаються за рахунок бюджетних коштів).

Обов’язковою умовою надання наведених вище пільг в підпунктах , і пункті 2 є працевлаштування випускників ВНЗ через державну службу зайнятості.

3. Стажування та облік трудового стажу студентів ВНЗ і учнів професійно-технічних навчальних закладів денної форми навчання. У вільний від навчання час вони можуть проходити стажування за фахом, який здобувають в освітянській установі, з відкриттям роботодавцем трудової книжки навіть без виплати студенту (учню) заробітної плати. Строк стажування за договором не може перевищувати 6 місяців, а порядок укладання договору на стажування та його типова форма затверджується Кабінетом Міністрів України [17]. Якщо роботодавець виплачує стажеру заробітну плату, її розмір повинен бути визначений на законодавчих підставах і згідно внутрішньої системи оплати праці, тобто не менше розміру мінімальної зарплати. Крім того, керівникам стажування від підприємства, якими можуть бути особи зі стажем роботи за відповідною професією (спеціальністю) не менше 3-х років, дозволена доплата в розмірі 5% від заробітної плати.

Керівник стажування – відповідальний за проведення стажування працівник підприємства, який має досвід та стаж роботи за відповідною спеціальністю (кваліфікацією) або професією (кваліфікаційним рівнем) не менш як три роки.

Режим стажування – розподіл часу стажування, тривалість стажування і відпочинку.

Стажисти– студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули спеціальність або професію за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» або «кваліфікований робітник», продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні та проходять стажування на підприємствах за спеціальністю (кваліфікацією) або професією (кваліфікаційним рівнем), за якою здобувається освіта, на визначених договором про стажування умовах у вільний від навчання час.

Згідно з Порядком, стажування проводиться за відповідним договором, форму та порядок укладання якого затверджено урядовою постановою КМУ № 20 від р. [17] (Додаток А). Бажаючі укласти договір про проходження стажування подають керівникові підприємства:

    • заяву (Додаток Б);

    • копію паспорта;

    • копію документа про освіту (за наявності);

    • копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від її отримання, про що мають відповідну відмітку у паспорті).

У разі необхідності додатково може вимагатися медична книжка, сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду та довідка про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду. Керівник підприємства визначає керівника стажування, який разом із стажистом розробляє індивідуальну програму стажування та перелік робіт. При цьому за керівником стажування закріплюється не більше двох стажистів. Водночас із укладенням договору про стажування керівник підприємства затверджує індивідуальну програму стажування та видає наказ про проходження стажування, у якому зазначаються терміни і місце його проходження (структурний підрозділ), спеціальність (кваліфікація) або професія (кваліфікаційний рівень) стажиста, режим стажування, а також його керівник.

У разі виконання стажистом професійних робіт, передбачених індивідуальною програмою стажування за встановленими нормами, підприємство зобов’язане забезпечити своєчасну оплату таких робіт (згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок).

Робота керівників стажування може оплачуватися підприємством за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, додатково на термін стажування щомісяця у розмірах не менше 5% суми основної зарплати, яку вони отримують за основним місцем роботи.

Договір про стажування укладається у двох примірниках (один з яких зберігається на підприємстві, другий – у стажиста) та може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін у разі порушення його умов.

Запис про проходження стажування може вноситься до трудової книжки стажиста, яка у разі потреби оформляється згідно із законодавством.

Після закінчення стажування стажистові видається висновок про його результати, в якому зазначаються виконані роботи, оцінка якості їх виконання, а також характеристика професійної компетентності, особистих та ділових якостей стажиста.

Дія цього Порядку не поширюється на:

  1. студентів ВНЗ, що проходять стажування у державних органах;

  2. студентів вищих медичних навчальних закладів та інтернів;

  3. курсантів (слухачів, студентів) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів;

  4. курсантів та слухачів вищих навчальних закладів МВС і МНС.

Для отримання інформації про можливість стажування майбутні стажисти можуть звернутися до відповідних підрозділів своїх навчальних закладів, центрів зайнятості, організацій роботодавців, а також безпосередньо до керівників підприємств.

З метою реалізації Закону України«Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» [2] та сприяння зайнятості випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів освіти згідно постанови Кабінету Міністрів України«Деякі питання надання роботодавцям дотації для забезпечення молоді першим робочим місцем» [13] затверджено перелік професій та спеціальностей, за якими роботодавцям може надаватись дотація на означені потреби.

Дотація надається у випадку прийняття на перше робоче місце молоді терміном на 2 роки та за умови відсутності у роботодавця упродовж останніх 6 місяців скорочення чисельності працюючих за професією (спеціальністю), на яку працевлаштовується молодий громадянин. За рахунок передбачених бюджетних асигнувань щомісячно упродовж року роботодавцю відшкодовується сума, яка покриває витрати на оплату праці працевлаштованого випускника з нарахуваннями, а упродовж другого року роботодавець повинен зберегти за власний рахунок робоче місце за таким працівником. При цьому у разі його звільнення за ініціативою роботодавця останній повинен повернути суму отриманої дотації.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» [18] та листів МОНМС про його виконання передбачено:

  • впровадження у ВНЗ навчального курсу з питання формування у студентів практичних навичок працевлаштування в умовах ринкової економіки;

  • створення з 1 січня р. у складі ВНЗ підрозділів сприяння працевлаштуванню студентів і випускників, основними завданнями яких стане:

  • проведення постійного аналізу попиту і пропонування на ринку праці фахівців, підготовку яких здійснює ВНЗ;

    • налагодження співпраці з державною службою зайнятості, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, які можуть бути потенційними роботодавцями для випускників і студентів;

    • інформування випускників і студентів ВНЗ про вакантні місця на підприємствах, в установах та організаціях, що відповідають їх фаховій підготовці (спеціальності);

    • подання державній службі зайнятості за місцем проживання випускника, у якого питання працевлаштування залишається невирішеним, відомостей про нього та здійснення разом з державною службою зайнятості заходів щодо пошуку першого робочого місця.

Крім того, на законодавчому рівні з метою оптимального узгодження реальних потреб ринку праці та ринку освітніх послуг буде забезпечена координації дій між центральними та місцевими органами виконавчої влади, службами зайнятості, вищими навчальними закладами та роботодавцями. Також буде розроблене програмне забезпечення щодо автоматизованого збору інформацій ВНЗ про працевлаштування випускників.
^

Випускники ВНЗ – молоді фахівці – є соціально малозахищеною категорією населення. Тому на сьогодні актуальним є пошук шляхів розв’язання проблем їх працевлаштування, у тому числі через самостійну зайнятість.

^ – це різновид нетрадиційної зайнятості, який полягає в трудовій діяльності з метою отримання доходу без формальних трудових відносин з роботодавцем, або у підприємницькій діяльності шляхом створення суб’єктів малого підприємництва – фізичних та юридичних (кількість працюючих – до 50 осіб і обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн грн) осіб у різних сферах.

Отже, будь-яка особа, в якої виникають питання щодо організації або провадження підприємницької діяльності, має право звернутись у службу зайнятості із заявою про надання такої консультації. Консультації надаються з питань:

    • законодавства щодо державної реєстрації суб’єктів господарювання;

    • ліцензування, патентування та сертифікації підприємницької діяльності;

    • податкового законодавства;

    • відкриття рахунків у банківських установах;

    • пошуку, відбору та найму персоналу, оформлення трудових відносин;

    • оформлення документів щодо купівлі (оренди) земельних ділянок, приміщень для провадження підприємницької діяльності;

    • отримання банківських кредитів, іншої фінансової допомоги;

    • організації та провадження підприємницької діяльності.

Для забезпечення надання таких консультацій службою зайнятості на громадських засадах будуть залучатися представники компетентних органів, а також органів місцевого самоврядування, об’єднань роботодавців, профспілок, асоціацій підприємців, банків, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, фондів підтримки малого підприємництва, лізингових компаній, консультативних центрів, інших підприємств, установ та організацій, які за напрямами діяльності сприяють розвитку та підтримці малого і середнього підприємництва.

Організація роботи структурних підрозділів з питань праці та соціального захисту населення по прийому громадян, які звертаються до органів праці та соціального захисту населення за призначенням усіх видів соціальної допомоги, компенсаційних виплат, пільг та інших питань, що належать до компетенції Управлінь (далі – соціальної підтримки), за принципом «єдиного вікна».

Мета «єдиного вікна» – спрощення механізму звернення для громадян, які потребують соціальної підтримки, та скорочення термінів очікування соціальних виплат. Режим роботи Управління за принципом «єдиного вікна» характеризує собою спосіб взаємодії підрозділів Управління, що діють за принципом організаційної єдності щодо надання соціальної підтримки населенню.

Прийом громадян за принципом «єдиного вікна» передбачає:

    • забезпечення рівноправного надання громадянам соціальної підтримки незалежно від місця проживання;

    • сприяння застосуванню інтегрованого підходу до надання соціальної допомоги, пільг та компенсацій;

    • забезпечення безперешкодного доступу громадян до інформації щодо отримання соціальної підтримки;

    • призначення всіх видів соціальної допомоги за єдиною заявою;

    • сприяння формуванню у працівників органів праці та соціального захисту населення відповідних професійних навичок, надання їм інформації та методичної підтримки для виконання завдань з обслуговування населення;

    • застосування упереджувальних механізмів перегляду прийнятих рішень у випадках, коли громадяни не згодні з ними.

^це елемент підвищення рівня зайнятості серед молоді та створення нових малих підприємств і додаткових робочих місць. Розвиток молодіжного підприємництва є одним із найважливіших напрямків економічної політики країни. Проте на сьогодні цей процес відбувається в нашому суспільстві дуже повільно. Сектор малого бізнесу в Україні охоплює понад 2,0 млн суб’єктів малого підприємництва.

Майже 10% молодих людей віком від 18 до 28 років займаються підприємницькою діяльністю. Серед 29–річних осіб, які є активною, досить освіченою, професійно підготовленою для самостійної економічної діяльності групою населення, він становить до 10% [22, с. 48].

Держава здійснює підтримку підприємницької діяльності молоді шляхом:

  1. формування державних механізмів підтримки молодіжного підприємництва;

  2. реалізації заходів матеріально-технічної та фінансової підтримки діяльності молодіжних навчальних підприємств, бізнес-інкубаторів, навчально-ділових центрів, комерційних організацій.

  3. підтримки молодіжних неурядових організацій в реалізації бізнес-ідей та молодіжного підприємництва через стимулювання їхніх ініціатив.

З огляду на вищенаведене найбільш доцільно здійснити такі заходи на державному рівні для розвитку молодіжного підприємництва:

  • законодавче забезпечення регулювання молодіжного ринку праці;

  • розробка і прийняття законів, спрямованих на розвиток молодіжного підприємництва, а також його методико-інформаційне забезпечення;

  • сприяння розвитку інфраструктури молодіжного підприємництва;

  • надання податкових пільг;

  • організація сприятливо фінансово-кредитної підтримки;

  • освітньо-кадрове забезпечення;

  • створення программ підтримки молодіжного підприємництва за участі держави, українських та іноземних громадських організацій.

При формуванні політики у сфері молодіжного підприємництва важливу увагу слід приділяти інноваційному розвитку, зокрема доволі актуальним є підтримка молодих підприємців, які працюють у сфері інформаційно-комунікативних послуг.

За даними дослідження Міжнародного бюро праці (МБП), на рубежі століть рівень безробіття серед молоді різко зріс, причому люди у віці від 15 до 24 років складають половину від загальної кількості безробітних у світі. Досвід зарубіжних країн свідчить, що молодіжна політика може здійснюватися за кількома досить різними моделями [23, c. ].

^ державної молодіжної політики передбачає державний контроль щодо відносин суспільства та молоді, грунтуючись на філософсько-соціологічній і політико-правовій концепції, в основі якої лежить соціал-демократична ідея. Ця політика містить детальну правову регламентацію в цій сфері державної діяльності, причому основні аспекти закріплені не відомчою нормотворчістю, а законами. Державний контроль за цією діяльністю базується на соціальній роботі у так званих «комунах» та у спеціальних органах, що мають координаційні повноваження і специфічні сфери прямого управління, перш за все в організації культурного розвитку молоді, створенні умов для професійного зростання ті подальшого працевлаштування. Одна із форм цього механізму полягає у створення мережі державних спеціалізованих закладів, а також через фінансову підтримку відповідних молодіжних організацій.

В американській моделі молодіжної політики вагому роль відіграє держава в управлінні й організації соціальної роботи, а також у правовій відповідальності державних органів щодо вирішення молодіжних проблем. Фактично держава бере на себе обов’язки, причому обмежені, вживати заходи щодо підтримки соціально незахищених і «неблагополучних» категорій молоді, але й у цьому випадку державою регулюються лише окремі аспекти соціального становища цього соціального прошарку. Тобто модель державної молодіжної політики США передбачає державне регулювання процесу вирішення молодіжних проблем на досить обмеженому рівні.

Аналіз досвіду формування і здійснення молодіжної політики в розвинених країнах свідчить, що державне регулювання в цій сфері є найбільш складним і важливим питанням, і ефективність такої політики має тенденцію до зниження як у випадку перевищення повноважень держави та її надмірного втручання, так і під час мінімізації використання державних механізмів. Головним аспектом успішності державної молодіжної політики є здатність суспільства забезпечити необхідний баланс державних і громадських засад у зазначеній сфері.

Провадження державної молодіжної політики за німецькою моделлю передбачає за наявності потужної законодавчої бази помірне втручання держави в життя і справи молоді та надання державної допомоги саме тій категорії молоді, яка відчуває в ній крайню потребу, а також залучення широкого загалу молоді до самостійного вирішення власних проблем. Таким чином, можна констатувати, що в більшості європейських країн молодіжна політика покликана сприяти молодим людям у становленні їх життєвого шляху, зокрема, в забезпеченні зайнятості і активної участі молоді в суспільних процесах.

Треба особливо відмітити, що найважливішою складовою частиною механізму молодіжної політики в усіх країнах Західної Європи є неурядові (суспільні) організації (НВО). Вони різноманітні за своїми завданнями і програмами. Майже в усіх західних країнах матеріальну підтримку молодіжним програмам надають не тільки державні структури. Чималі кошти витрачає на це і приватний бізнес. Таким чином він демонструє розуміння своєї соціальної відповідальності за майбутнє країни. Але цьому сприяють законодавчо встановлені податкові пільги для тих, хто піклується про підростаюче покоління.

Більшість європейських країн мають триступінчасту, каскадну структуру реалізації молодіжної політики:

перший рівень – законодавча база і загальні напрями її реалізації розробляються на рівні центрального уряду;

другий рівень – уряд, у свою чергу, делегує можливості її здійснення регіональним і муніципальним адміністраціям;

третій рівень – молодіжні громадські організації.

Узагальнюючи вищевикладене, для стимулювання самостійної зайнятості населення, у тому числі самозайнятості випускників ВНЗ за фахом, та підприємницької ініціативи молоді державою передбачено:

  • запровадження на базі центрів зайнятості принципу «єдиного вікна» для надання усім бажаючим безоплатної консультативної та організаційно-правової допомоги з питань започаткування та ведення бізнесу, а також легалізації статусу самозайнятої особи. З бажаючими започаткувати власну справу проводиться комп’ютерна діагностика на виявлення схильностей до зайняття підприємництвом та організовуються курси цільового призначення з напрямів: «Вирощування овочів», «Вирощування грибів», «Кролівництво», «Свинарство», «Птахівництво», «Розведення хутрових тварин», «Заготівля сільськогосподарських продуктів та сировини» тощо та курси підвищення кваліфікації з основ підприємницької діяльності;

  • організація Всеукраїнського конкурсу бізнес-планів для молоді (^«Про затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс бізнес-планів підприємницької діяльності серед молоді» № /45 від ) у двох номінаціях: «Виробництво, сфера послуг і торгівля» та «Соціальний проект». Конкурс проводиться у три тури: перший – на регіональному рівні (організацію конкурсу і проведення тренінгів для учасників покладено на структурні підрозділи з реалізації державної молодіжної політики, молодіжні центри праці та інші громадські організації); другий – робота Експертної ради, до складу якої запрошують фахівців інвестиційних, фінансових та консалтингових підприємств, фінансових фондів, у тому числі міжнародних (не менше 7 осіб); третій – фінал з визначенням переможців, наданням грошових премій і консультацією щодо подальшої організації проекту;

  • безробітним, яким виповнилось 18 років та які не можуть бути працевлаштовані за сприяння служби зайнятості упродовж одного місяця у зв’язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи, за їх бажанням допомога по безробіттю може виплачуватись одноразово для організації безробітними підприємницької діяльності. Така одноразова виплата здійснюється у розмірі річної суми допомоги по безробіттю, визначеної конкретному безробітному (в середньому її розмір коливається у межах від 6  до 20  грн). Якщо безробітний вже отримав частину призначеної допомоги по безробіттю, то виплачується її залишок;

  • суб’єкт малого підприємництва, який створює нові робочі місця та працевлаштовує на них безробітних на термін не менше ніж два роки, упродовж першого року отримає щомісячну компенсацію у розмірі мінімального страхового внеску.

Для розгляду питань щодо отримання допомоги на розвиток підприємницької діяльності безробітний подає до центру зайнятості такі документи: заяву про надання допомоги та бізнес-план.

Рішення про одноразову виплату такої допомоги (або відмову її виплати) приймається директором центру зайнятості на підставі висновку спеціальної комісії. Після прийняття рішення безробітний упродовж 10 робочих днів зобов’язаний пройти державну реєстрацію юридичної або фізичної особи – підприємця. При нездійсненні або припиненні підприємницької діяльності упродовж 2-х років з дня держреєстрації юридичної особи чи фізичної особи – підприємця, право на чергове отримання такої допомоги з метою організації вже іншої підприємницької діяльності втрачається.

Інноваційною і мегагнучкою формою самостійної зайнятості для випускників ВНЗ може стати фріланс.

Фрілансер – це самозайнята особа, яка працює дистанційно, виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування до штату підприємств і без укладання трудового договору із роботодавцями.

Фрілансер має можливість працювати на декількох замовників водночас і за фахом може бути журналістом, маркетологом, оператором комп’ютерного набору, юристом, логістом, консультантом з різних питань, програмістом, бухгалтером, перекладачем, фінансистом та представником інших професій, який не перебуває в штаті і не є постійним співробітником конкретної фірми.

Роботодавець заключає з фрілансером короткострокові договори: агентський договір, договір підряду, договір платного надання послуг, договір на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт, договір авторського замовлення.

Різниця між фрілансером і позаштатним працівником полягає в тому, що останній – це особа, яка працює на основі трудового договору з роботодавцем, але не є штатним працівником, тобто без зарахування його до штатного розпису. Позаштатними працівниками можуть бути викладачі ВНЗ з погодинною оплатою праці, викладачі фізкультури, тренери, лікарі, страхові агенти.

Недоліком фрілансу є відсутність жодних гарантій трудових відносин між фрілансером і роботодавцем, фіксованих ставок на оплату праці, труднощі у розрахунках із замовниками і отриманням заробітку. На противагу цьому фрілансер має гнучкий графік роботи, можливість заробітку з кількох джерел водночас, уникає стресових ситуацій, пов’язаних з роботою безпосередньо на робочому місці.

^

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.

^ – форма бюджетного фінансування підприємств, установ і організацій на створення нових робочих місць для працевлаштування безробітних за направленням державної служби зайнятості.

^ – податкові пільги підприємствам, установам і організаціям при прийомі молодих спеціалістів на перше робоче місце.

Зайнятість – не заборонена законодавством діяльність осіб, пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім’ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб’єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Молодь – громадяни України віком від 14 до 35 років.

^ – громадянин України віком до 35 років, випускник професійно-технічного або вищого навчального закладу, який у шестимісячний термін після закінчення навчання працевлаштувався самостійно або за направленням навчального закладу чи територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції та продовжує працювати упродовж трьох років за кваліфікацією, яку він набув під час навчання, в тому числі незалежно від місця першого працевлаштування.

Нове робоче місце – робоче місце, яке створене у зв’язку зі створенням нового суб’єкта господарювання (крім того, що створений шляхом припинення) або збільшенням штатної чисельності працівників за умови відсутності скорочення (зменшення) середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців, а також створене шляхом модернізації або зміни технології виробництва, що потребують нових знань, навичок та вмінь працівника.

Перше робоче місце – місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також після звільнення від строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби.

Працевлаштування – комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

Роботодавець – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самостійно зайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.

^ – різновид нетрадиційної зайнятості, який полягає в трудовій діяльності з метою отримання доходу без формальних трудових відносин з роботодавцем, або у підприємницькій діяльності шляхом створення суб’єктів малого підприємництва – фізичних та юридичних (кількість працівників – до 50 осіб і обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн грн) осіб в різних сферах.

Фріланс – гнучка форма самостійної зайнятості, в рамках якої особа працює дистанційно (віддалено або на дому), виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування до штату підприємств і без укладання трудового договору із роботодавцями.


Схожі:

Зайнятість, безробіття І соціальний захист населення Зайнятість населення Зайнятість населення
Україні гарантується Конституцією. Ефективна зайнятість зайнятість, яка здійснюється відповідно до вимог основного економічного закону,
№1: Поняття, предмет, метод та система права соціального забезпечення
Про пенсійне забезпечення”, “Про міліцію”, “Про зайнятість населення”, “Про відпустки”, “Про державний бюджет України”, інші закони,
Закон України "Про охорону здоров'я населення" визначає правові,
Мета: є з’ясувати правові аспекти забезпечення життєдіяльності населення І територій
Тема Зайнятість населення та безробіття
Зн – чисельність населення не зайнятого трудовою діяльністю та зареєстрованого як ті, що шукають
Генеральний директор тов “Альянс”
України «Про охорону праці», Закон України «Про освіту», Закон України «Про обов’язкове державне соціальне страхування, Закон України
1 Дана інструкція є нормативним документом в межах відділу освіти
України «Про охорону праці», Закон України «Про освіту», Закон України «Про обов’язкове державне соціальне страхування, Закон України
Захист населення в надзвичайних ситуаціях
Закон України „Про захист населення І територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”. Цей Закон визначає
Закон україни
У законі України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів І їх шкідливого впливу на здоров’я населення”
4. Зайнятість населення та безробіття
Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалеж­ність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою
Рекомендована література Основні законодавчі та нормативно-правові акти
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы

komitet2010.info
Источник: komitet2010.info

Ваш комментарий